Після окупації України більшовиками у 1920 році тут розгортається повстанський рух. Найвідомішим з повстанських осередків була «Холодноярська республіка» в межах сучасних Черкаської та Кіровоградської областей. З метою обезголовити повстанський рух, чекісти поширили чутки про з’їзд отаманів у Звенигородці, який начебто повинен був стати початком антибільшовицького повстання. Коли 28 вересня 1922 року на з’їзд прибули холодноярські отамани, вони потрапили в пастку і були ув’язнені у Лук’янівській тюрмі.
2 лютого 1923 року усіх полонених повстанських отаманів – Дениса Гупала, Ларіона Загороднього, Мефодія Голика-Залізняка, Тимоша Компанійця, Василя Ткаченка та Олексія Добровольського – засудили до страти. Розуміючи, що втрачати їм нічого, в’язні вирішили дати останній бій більшовикам. 9 лютого вони підняли повстання, до якого долучилися інші ув’язнені учасники боротьби за незалежність України: старшини Армії УНР та Галицької армії. Повстанцям вдалося заволодіти 14 рушницями та відчинити камери. Проте вирватися на волю їм не вдалося. У бою з переважаючими силами ворога загинули усі 38 повстанців.
